П’ять років повномасштабної війни змусили переглянути саме поняття успіху. Бізнес може зникнути за одну ніч. Підприємець і його компанія — не одне й те саме. Справу можна втратити, а людина залишається. Тоді постає питання: що робить підприємця підприємцем, якщо не вже збудоване?
Зазвичай відповідь шукають у результатах — побудованому бізнесі, реалізованому проєкті, репутації. Результат видно. Він підтверджує рух уперед. Проте кожен результат — уже пройдений шлях. Успіх легко прийняти за вершину, на якій можна зупинитися. Якщо ти вже не дієш, ти лише володієш переліком заслуг із минулого.
Для українських підприємців це особливо гостро. Сила, яка зробила їх тими, ким вони є, — здатність діяти всупереч системі, війні й невизначеності — стає й найбільшою спокусою. Що більше збудовано там, де не було умов, то легше сказати собі: «я вже довів своє».
Підприємець починається з людини
Підприємець — постать, якій близько 500 років. Вона виникла не в економічному, а в релігійному контексті. За тезою Макса Вебера, у ранньопротестантській етиці мирський успіх читався як можливий знак обраності. Той, хто починає і будує, — обраний.
Сакральний сенс давно зник. Залишилося сутнісне: підприємець — той, хто привносить із себе щось у світ. Не з ресурсів і не з обставин, а з самої людини. Вона — першоджерело. Коли справа невіддільна від людини, виникає природна ситуація справжнього дієвця.
Дієвець — той, хто здійснює діяльність. Це не константа, а процес, який має тривати. Дієвець не вимірюється власним успіхом. Зупинка на досягнутому скасовує право так іменуватися. Вибір бути дієвцем треба підтверджувати знову й знову. Він існує настільки, наскільки не ставить крапку після жодного звершення і продовжує діяльність навіть тоді, коли підстав не діяти більше.
Дія потребує вправності. Її можна алгоритмізувати. Технології виконають її краще. Діяльність відкриває те, чого не існувало раніше. Вона торує шляхи, створює можливості. Справжній дієвець породжує інших дієвців. Процес стає нескінченним.
Найбільша небезпека — ототожнити себе з досягненнями, статусами й капіталами. Вони реальні, але лишаються оболонкою. Сприйняття себе через цю оболонку веде до втрати живої спроможності діяти. Досягнення мають слугувати рушієм, а не самоціллю. Інакше ми лише просуваємо своє «Я», а не створюємо благо й не породжуємо інших дієвців.
Диво, що існує всупереч
Українське підприємництво сьогодні існує не завдяки, а всупереч. Його поява — справжнє диво, а існування — щоденний акт дієвості. Виробництва, які за кілька тижнів після початку вторгнення вивезли обладнання на захід країни й запустили лінії заново. Підприємства, які продовжують створювати цінність і забезпечувати робочі місця на сході. Жодна з цих історій не сталася тому, що умови дозволили. Вони сталися тому, що хтось вирішив діяти.
Українські підприємці мають право й потенціал визначати, якою буде країна. Проте повною мірою не відчувають себе причетними до цього вибору. Розрив між реальним потенціалом і внутрішньою суб’єктністю залишається одним із найбільших суспільних викликів.
Якби активні люди почали діяти з позиції власної відповідальності — не чекати дозволу системи, а ставати співтворцями середовища — багато почало б змінюватися само собою. Це, певно, найважливіша соціальна справа, яку українські підприємці мають здійснити.
